Кого забирали до рекрутів?

Спочатку рекрутська повинность була загальною. Згодом від неї звільнили духовенство та купецтво: набирали тільки селян та міщан. Рекрутів не надсилали Польща, Фінляндія та Бессарабія, які тоді входили до складу Російської імперії.

За рекрутським статутом Росії імперського періоду рекрут отримував чин «солдат» або «матрос» за вислугою років, яке зберігалося за ним та після звільнення у відставку і повідомлялося його дружині та дітям.

Як вибирали рекрутів Серед селян рекрути вибиралися общинним способом. На довічну службу закликалися молоді люди віком від 20 до 35 років. До старійшин доводилося лише необхідну кількість новобранців, а кого саме віддавати на довічну службу цареві, вирішували на місцях.

Спочатку служба була довічною. Повинність проіснувала у Росії до 1874 року. Рекрутські набори проводились нерегулярно указами царя в залежності від необхідності. Методи Петра були жорстокими, наприклад, до прибуття до місця служби кожна команда рекрутів втрачала до 10% свого складу (померли, ті, що втекли і т.п.).